історія

вступ

«Коли ви бачите дим, що йде з міста Алькоркон,

не думай, що печуть хліб;

«Горщики та горщики»

(популярна дитяча пісенька)

Алькоркон, розташований приблизно за 13 кілометрів від столиці, і який сьогодні є одним із найбільш представницьких міст Мадридського співтовариства, до середини минулого 20 століття був невеликим містечком біля воріт столиці. Сьогодні разом з Мостолесом, Леганесом, Хетафе і Фуенлабрадою вони утворюють так званий Великий Південь.

Перепис населення 1955 року вказує на 1028 жителів де-факто та 959 жителів де-юре, населення, яке втричі збільшилося в переписі 1960 року, але минуло десятиліття, і кількість жителів помножилася на чотирнадцять. У 1975 році муніципалітет матиме 112 616 жителів. Потік емігрантів з інших регіонів Іспанії був настільки важливим, що було втрачено усвідомлення того, що в минулому було Алькорконом, маленьким селянським містечком на Каміно-Реаль у напрямку до Естремадури, яке жило за рахунок сільського господарства та гончарства, що дає піднялися до наших символічних горщиків, і чий спосіб життя зник, виділивши простір для розміщення свого зростаючого населення.

Станом на 2023 рік Алькоркон, згідно з даними INE , має зареєстроване населення 171 772 жителів , з яких 82 226 чоловіків і 89 546 жінок. Це різноманітна громада, жителі якої народилися у 147 країнах. Дані з муніципального порталу відкритих даних .

Історія до 20 ст

Як пояснюють нам його автори в книзі «Образи Алькоркону». Прогулянка крізь час . Починаючи з доісторичних часів, люди шукали місця поблизу води, щоб оселитися, що є важливим елементом як для їх власного виживання, так і для тварин, на яких вони полювали та годували їх. В Алькорконі знайдено небагато доісторичних останків. Навколо потоку Бутарк було знайдено невелику палеолітичну стоянку, а біля витоків доісторичного потоку Каналеха були знайдені лусочки кременю. Також немає документальних джерел про існування Алькоркону в римський період в Іспанії.

Територія Алькоркону була розташована в географічній зоні, де проживали карпетанці, які, як і група кельтіберських народів, чинили опір римському пануванню більше 100 років. У документах вестготської та мусульманської епохи також немає згадок про Алькоркон, що веде до висновку, що його не існувало або що це було незначне місто.

Майже всі джерела сходяться на думці, що Алькоркон був арабським поселенням, його народження припадає на останню третину Реконкісти, тобто на пізнє Середньовіччя, зважаючи на відсутність попередніх згадок. Його назва насправді вперше записана як Cañada de Alcorcón , яка згадується разом із сусідньою назвою Butarque, коли Альфонсо VIII на початку 13 століття розмежував територію юрисдикції Сеговії, вказуючи на її поділу від мадридського. Його ім'я з'явиться знову дуже скоро, у 1222 році, з новим розмежуванням, зробленим Фернандо III Святим, Спільноти Тьєрра та Вілла-де-Мадрид, що стало наслідком постійної боротьби між Мадридом і Сеговією щодо їхніх відповідних юрисдикцій. Алькоркон приєднаний до Мадрида в районі Аравака, тобто разом з Посуело, Махадаонда, Боаділья, Леганес і двома Карабанчелес.

Однак дуже ймовірно, що його первісна територія, сусіднє та вимерле місто Санто-Домінго-де-ла-Рібота, яке виникло навколо також зниклого скиту Рібота, від якого воно взяло свою назву, могло датуватися там раннім середньовіччям 9 століття. Деякі джерела підкреслюють велику кількість жителів, яку поселення мало за часів Альфонса VI, перевищуючи кількість жителів, що існувала приблизно в 1949 році. Подальша втрата населення могла бути пов’язана зі зникненням його характеру як оборонного анклаву мусульманських ліній, коли саме Альфонсо VI , під час Реконкісти, домігся капітуляції короля Толедо після завоювання Гвадалахари, а потім знищив лінії сторожових веж у прикордонних районах. Згадки про муніципалітет Алькоркон не будуть знайдені знову до 16 століття з появою Топографічних зв'язків Філіпа II .

Це історик Хуліо Гонсалес, який говорить нам, що ця частина плато була незаселеною територією, обставина, яка була ще гіршою з приходом мусульман. До депопуляції півдня Плато, де практично не було сільських центрів аж до басейну Тежу, приєдналося опустелювання півночі Центральної системи, оскільки перші християнські царі, щоб подолати свою слабкість, обезлюднювали його до система Cantabrian, знадобилося майже два століття для встановлення кордону на річці Дуеро. Таким чином, Центральна система, довжиною понад 400 км і з висотами, що досягають 2000 м. Протягом майже чотирьох століть він був природним і ефективним бар’єром між мусульманським і християнським королівствами, а його природні проходи та стародавні дороги використовувалися обома під час нападів і набігів. Так, за словами Хуліо Гонсалеса, маршрути, якими йшли мусульманські військові експедиції, ніколи не проходили через Алькоркон.

Проте Луїс Паласіос і Хосе Л. Родрігес сперечаються у своїй книзі «Алькоркон». Пробудження міста від його історії є зовсім протилежним: ми можемо вважати дуже ймовірним, що саме мусульмани дали цьому місцю назву, а також започаткували гончарну справу, яка протягом кількох століть приносила його мешканцям заслужену славу. Коротше кажучи, можна стверджувати (або уявити), що первісне ядро населення, яке осіло на території, яка є нинішнім старим містом, постійно складалося з мусульман або іспанців-мусульман, і що вони робили це навколо сторожової вежі і, можливо, мечеть. Звичайно, відсутність згадок про римські, готичні та вестготські часи підтверджує теорію про припущення, що його створили мусульмани між 9-м і 10-м століттями, в контексті боїв між християнами та мусульманами навколо міст поблизу анклаву. Як ми знаємо, мусульмани, які прибули з Африки, проникли на південь півострова у VIII столітті, а потім просувалися через його глиб, поки не зайняли більшу частину півострова.

Дотримуючись цієї лінії, на думку кількох дослідників, таких як Лоренцана, Мадоз, Розель та ін., назва нашого міста має арабське походження і походить від al-gor , alcor або al-kur , слова, що означає пагорб, пагорб або col і називався так тому, що місто розташоване на пагорбі. Таким чином, Алькоркон спочатку був сторожовою вежею або сторожовою вежею на пагорбі, призначеною для спостереження за переміщеннями християнських військ і захисту арабських міст Алькала, Талавера та Медіна-Магеріт (Мадрид), спираючись на орографію Сьєрри. Мадріленья, природний бар'єр, через який леонцям і кастильцям було важко переслідувати Толедо.

Завоювання Толедо королем Альфонсо VI у 1085 році призвело до того, що мусульманська середня марка опинилася під його контролем. Серед завойованих міст був Мадрид, який став королівським містом і в межах якого буде включена територія Алькоркону. У капітуляції між мусульманами та королем Альфонсо VI, а також щодо міст, переданих королівству, з'являється Алькоркон, але вони інтегровані в королівство Толедо, власність монарха. Як тільки ці землі будуть окуповані, мусульмани будуть вигнані християнськими загарбниками та переміщені на околиці, і в цих пошуках територій, де вони могли б жити без проблем, певна група мусульман оселилася на території, яка зараз є нашим муніципалітетом, досить далеко від Альмудаїна в Мадриді та в районі з хорошою глиною та підземними водами для виконання своєї гончарної роботи. Можна вважати, що це невелике ядро було сільським анклавом, присвяченим головним чином посушливому землеробству, завдяки якості його земель і виробництву глиняних виробів, згаданих вище.

Перший середньовічний документ, який згадує Алькоркон, датується 28 липня 1208 року, в якому Каньяда-де-Алькоркон згадується як транзитний шлях для великої рогатої худоби овець і стосується місця, де розташований такий каньйон, який служить кордоном для Ради Мадрида. Оскільки позов, який міститься у зазначеному документі, не було вирішено, буде створено нові, які підтвердять межі зазначеної Ради, і в них завжди з’являється термін Cañada de Alcorcón . Через шість місяців, 12 грудня 1208 року, право власності на каньйон Алькоркон, тисячу завширшки до долини Маро (Вальдеморо), було підтверджено в іншому листі до Ради Сеговії, щоб його отари могли переміститися до власності Ради. в районі Вальдеморо. Лише за часів Фердинанда III, 1217-1252 рр., межі Мадридської ради були більш чіткими, з трьома sexmos або сільськими відділеннями: Аравака, Вальекас і Вільяверде. Алькоркон був включений в sexmo Араваки.

У 1383 році ми маємо новини, що місто було передано Д. Педро де Мендоса, щоб пізніше повернутися до королівського володіння. Це швидкоплинне володіння королівською власністю в руках дворян було пов’язане з безперервною конфронтацією між дворянством і послідовними королями дому Трастамари щодо того, хто відмовиться від привілеїв і володінь. Це станеться в 1485 році під час правління католицьких монархів, коли відбудеться поділ муніципальних районів Алькоркон і Мостолес. Також у 1496 році були встановлені кордони між юрисдикціями Мадрида і Толедо (Алькоркон належав Мадриду, а Мостолес — Толедо). Нам потрібно дочекатися правління Філіпа II (1556-1598), щоб отримати першу задокументовану згадку, в якій детально обговорюється існування міської ради Алькоркону та міститься в Топографічних зв’язках Філіпа II, які включають опис Алькоркону від 17 січня 1576 року, який звучить так:

[…]Місто, яке має не більше 140 низьких глинобитних будинків і близько 170 сусідів, більшість з яких бідні; Це село міста Мадрид і його юрисдикція, яка знаходиться в двох довгих лігах від нього, будучи в межах королівства Толедо; Його назва завжди була Алькоркон, невідомо, хто був його засновником, і якщо село перемогло маврів […] Місце, де не вистачає дров, отже, лісів і пасовищ, у них є сільськогосподарські угіддя: пшениця, ячмінь і жито, дуже мало худоба (вівці) […] це провітрюване місце, тому що воно на висоті; Він завжди свіжий, і завжди були дуже старі люди старше ста років, які жили дуже здоровим життям. Не вистачає води, тому що криниць мало, а в фонтані, з якого п’ють воду, мало води, хоча добре [...]

Крім того, кажуть, що це село міста Мадрид і його юрисдикція та королівське місце . Мерами згадуються Антон Морено та Мартін Есколар. Кажуть, що було 177 жителів (приблизно 708 жителів), які займали 140 будинків. У розділі II ми читаємо: [...] не вдалося знайти давнину цього місця, ані того, хто був його засновником [...] . Таким чином, порівняно з найпоширенішою думкою, що Алькоркон має мусульманське походження, ми вважаємо, що групи мусульманських гончарів, дуже поширена професія в місті Мадрид, через соціальний і політичний тиск, який вони зазнають, шукають тихе місце, щоб бути в змозі жити і працювати навколо того, що зараз могло б бути, Plaza del Tejar в Алькорконі. Згодом група християн, через демографічний тиск на півночі півострова та можливості, надані кастильськими королями, оселилася на території, яка зараз може відповідати Прадо-де-Санто-Домінго, і заснувала невелике населення, ймовірно, сільськогосподарське походження.

Можна припустити, що ця група християн походить із північних районів і приносить святого, щоб захистити їх, Санто-Домінго де ла Кальсада, або, як його називають в Алькорконі, Сан-Домінгін, через його невеликий розмір. А поруч зі своїми глинобитними будинками вони збудували невеликий скит: Санто-Домінго-де-ла-Рібота, або де ла Рівера. У Відношеннях цей скит з’являється як місце великої відданості, що вказує на те, що мало бути населення, яке зникло близько вісімдесяти років тому через велику смертність , обставину, яка була дуже частою в середні віки, через бідність умови, в яких вони жили. Як парафіяльна церква з'являється Санта-Марія-ла-Бланка. Але ні його первісне походження як мечеті, ні його подальше перетворення на християнську церкву недостатньо датовані. Відповідно до звіту про реставрацію 1992 року, проведеного громадою Мадрида, ми знаємо, що це найбільш репрезентативна будівля цього місця, розташована на пагорбі, де, як передбачається, була розташована мечеть. Але перші згадки містяться у Відносинах Філіпа ІІ, а нинішню церкву можна датувати кінцем 16-го та початком 17-го століття для вівтаря та апсиди, її будівництво було завершено у 18-му столітті. Згідно з цим звітом, жодних залишків церкви до цього не було знайдено. Найдавніша дата, яка вказана на ньому, — це дата надгробку (3 липня 1595 р.), який знаходиться під нинішнім тротуаром.

Населення поступово збільшувалося, можливо тому, що шлях «Каміно Реал» від Мадрида до Естремадури та дорога Каньяда від Валенсії та Толедо до Сеговії проходили через Алькоркон. Педро Родрігес Карбахо у своїй книзі «Алькоркон в архівах» (1751-1761 рр.. Кадастр Енсенади) розповідає нам, що проходження цих доріг через Алькоркон також викликало незручності серед сусідів. Таким чином у 1761 році вони протестували проти проходу солдатських полків, оскільки худоба, яку вони привезли до Мадрида, їла траву з Прадо-де-Санто-Домінго, і сусіди не могли її використовувати . Завдяки кадастру Ensenada (1751-1754) ми знаємо, що на той час в Алькорконі * проживало 227 жителів (приблизно 908 жителів ) і що було 242 будинки, багато з яких були в руїнах. Але найголовніше те, що зараз з’являється конкретна інформація про існування в нашому місті важливого гончарного бізнесу. На той час працювали 54 гончарі, імена та прізвища яких нам відомі. Відповідно до того, що нам сказали, вони були поденними робітниками, які чергували свою роботу в полі з гончарством, чим пишалися жителі Алькоркону вже в 1575 році: [...] те, що зроблено в цьому місці краще, ніж деінде, - це глечики. , горщики , глечики та горщики, і вони зроблені настільки добре, а глина настільки цілеспрямована, що їх розвозять у багато віддалених місць і високо цінують у всьому королівстві […] . Відомо також, що тут було 2 шинки, 2 корчми, 2 бакалійні крамниці та ятка.

[* Примітка . У переписі підсусідків записували лише тих, хто мав майно і був зобов’язаний сплачувати внески. Жителями були всі, хто проживав у цьому місці (сусіди, знать, духовенство, бездомні та інші люди, які проживали навколо кожного сусіда) .

Щодо розширення муніципальної території, кадастр Енсенади стверджує, що вона має розміри трохи більше ліги (5572,7 метри) як зі сходу на захід, так і з півночі на південь, і чотири в окружності. Його межами будуть на сході Леганес і Карабанчель, на півдні — Полворанка і Фуенлабрада, на заході — Мостолес, а на півночі — Посуело і Боаділья. Він визначає свою фігуру як довгий і вузький овал , як ми бачимо на наступному зображенні:

Як зазначено у згаданій вище книзі Alcorcón. Пробудження міста від його історії , […] життя в Алькорконі мало змінилося протягом 17-го та 18-го століть. Жителі міста продовжували зосереджувати свої зусилля на сільськогосподарських роботах, в основному на вирощуванні зернових та гончарному виробництві […]. Але, оскільки це правда, ми не повинні випускати з уваги можливість того, що місто пережило певний бум у 17 столітті, протягом якого в дворі було зіграно кілька п'єс, у яких місто постає як вісь або випадкове місце розвитку сюжет. Однак у наступні десятиліття Алькоркон зазнав серйозної невдачі внаслідок ендемічного голоду та війни за спадщину, яка сталася після смерті Карла II Австрійського.

З часів правління Філіпа II документів про Алькоркон стане більше. Таким чином, під час так званого Золотого віку Алькоркон з'являється в кількох літературних творах, таких як La Tarasca del Alcorcón/ El Alcalde de Alcorcón або El Ollero de Alcorcón . Ми також знаходимо джерело інформації митного характеру в протоколах, депонованих нотаріусами, які охоплюють періоди з 1571 по 1768 рік. Деякі з них можна знайти в Історичному архіві протоколів Мадрида .

У 1812 році більшість його жителів покинули місто через нестачу їжі та хвороби. Його відновлення було дуже повільним, і в 1847-50 роках його 105 сусідів (392 душі) жили у 80 будинках, розподілених на 4 вулицях і площі, згідно зі словником Паскуаля Мадоза , в якому також зазначено, що сатурнінні коліки та отруєння свинцем були частими процес виготовлення глазурі як можливу причину.

У 1890 році, після введення в експлуатацію залізниці до Навалькарнеро, відновлення населення, яке почалося в середині 19-го століття, було консолідовано, в цей час Алькоркон почав відчувати поступове зростання, яке прискорилося протягом 20-го століття.

Алькоркон 20-21 ст

У 1910 році воно налічувало вже 748 жителів , а міська інфраструктура складала 130 будинків. Саме в цей день набувають чинності перші муніципальні розпорядження, як перший нормативний документ місцевої діяльності, в основному щодо аспектів міської політики та охорони здоров’я. Саме зараз окреслено різні положення, які регулюють гончарну промисловість, яка має такі великі традиції в муніципалітеті та розташована поза центром міста. Основним заняттям населення залишатиметься сільське господарство та вівчарство, які будуть доповнені деякими галузями, такими як виробництво мила, зберігання олії та, в основному, виробництво кераміки визнаної якості принаймні з 19 століття. Наприкінці громадянської війни, після першої третини 20 століття, почали розроблятися серії планувальних планів, спрямованих на реконструкцію містобудування міста та його околиць. Алькоркон, який розташований поблизу Мадрида, включений до різних планів як Центральної адміністрації, так і Мадридської міської ради. Мета полягала в тому, щоб розвантажити столицю, сприяючи формуванню ряду міст-супутників, відокремлених від столиці зеленим кільцем, яке оточувало місто. Цей план призначає Алькоркону житлову функцію в населених пунктах південної області. Це був перший план на муніципальному рівні столичного характеру, який включав Алькоркон як засіб розрядки Мадрида. До шістдесятих років Алькоркон продовжував зберігати свою сільську структуру, економіка якої базувалася на сільському господарстві та гончарстві, останнє явно занепадало.

Лише в середині 20-го століття, а саме на початку 60-х років, муніципалітет почав шлях, який привів його до того, щоб стати великим містом, яким він є сьогодні. У ці дати міський розвиток Алькоркону почався з початком району Сан-Хосе-де-Вальдерас і будівництва в міській зоні. У 1958 році почалося будівництво району Сан-Хосе-де-Вальдерас, в районі поблизу замків, розташованих приблизно за два кілометри. від міської території та відокремлені від неї, сприяючи спекулятивним операціям у зазначеній території. Подібним чином у 1959 році лінію, розташовану на південь від ядра, було розділено, утворивши три зони, на яких було побудовано низку будинків, у яких почали селитися робітничі класи, які почали прибувати до муніципалітету.

У 1968 році було затверджено Генеральний план, який супроводжуватиметься затвердженням різних часткових планів (Частковий план Сходу, Уртінса...), які сприятимуть створенню нових будівель і промислових підприємств. Значна кількість сімей і молодих пар починає переїжджати, що, в свою чергу, породжує значне зростання. Населення зросло з 3356 жителів і 800 будинків у 1960 році до 46 073 жителів і 16 525 будинків у 1970 році. У 1971 році Алькоркон офіційно змінився з міста на місто, і спостерігалося вражаюче зростання населення. У 1975 році в ньому проживало 112 048 жителів , а в 1980 році вже 140 957 осіб і було 44 573 будинки. З цього моменту муніципалітет продовжував розвиватися більш поміркованим і раціональним шляхом, маючи хорошу інфраструктуру та обладнання, що відповідає його розмірам. З квітня 2005 року офіційно віднесено до категорії великих міст. У 2023 році кількість жителів Алькоркону становить 171 772 особи.

Нижче ми показуємо зображення, яке відображає демографічний ріст Алькоркону з 1576 року:

Вибрана бібліографія:

• Міська рада Алькоркону. (1985). Тепер план на майбутнє. Генеральний план містобудування. Ратуша.
• Cantó Téllez, A. (1958). Туризм в провінції Мадрид. [sn].
• COPLACO. (1981). Керівні принципи міського територіального планування для перегляду Генерального плану Мадридської агломерації . Комісія з планування та координації Мадридської агломерації (COPLACO).
• González, J. (1960). Королівство Кастилія за часів Альфонса VIII. CSIC: школа середньовічних досліджень.
• Образи Alcorcón: Прогулянка крізь час . Популярний університет Алькоркону.
• Лопес, Т. (1788). Історична географія Іспанії. Мадридська провінція: другий том . Мадрид: для вдови Ібарри, сина та компанії. Цифрове посилання: https://bibliotecavirtualmadrid.comunidad.madrid/bvmadrid_publicacion/es/consulta/registro.do?id=441
• Мадоз, П. (1849). Географічно-статистично-історичний словник Іспанії та її заморських володінь (Т. 1). імп. Паскуаль Мадос. Цифрове посилання: https://bdh.bne.es/bnesearch/detalle/bdh0000176537
• Паласіос Бануелос, Л., і Родрігес Хіменес, Дж. Л. (1999). Алькоркон. Пробудження міста від його історії. Ред. Айто-Алькоркон.
• Двері, Хуан де ла ет. (1699-1724) El Ollero de Alcorcón, в Лоа, і знаменитість королівського народження нашого принца, і лорд Д. Луїс Прімеро з Астурії пояснює своє велике кохання в цьому жартівливому романі . Ред. Хуан де ла Пуерта в семи повстаннях [sic]. Цифрове посилання: https://datos.bne.es/edicion/bima0000108090.html
• [ Відносини міст Іспанії, зроблені за часів Філіпа II, за роки з 1574 по 1580 ] Цифрове посилання: https://rbmecat.patrimonionacional.es/bib/678
• Загальні відповіді на кадастр маркіза де ла Енсенада (1750-1754) . Цифрове посилання: https://pares.mcu.es/Catastro/servlets/ServletController
• Родрігес Карбахо, Педро. (2008). Алькоркон в архівах (1751-1761 роки. Кадастр Енсенада) у Регіональному архіві громади Мадрида . Інститут історичних досліджень півдня Мадрида Хіменес де Грегоріо.
• Популярний університет Алькоркону та ратуша Алькоркону, департамент культури. (1997). Образи Alcorcón: Прогулянка крізь час . Популярний університет Алькоркону.