Алькоркон, який сьогодні є одним із найбільш представницьких міст Мадридського співтовариства, до середини 20 століття був маленьким містечком біля воріт столиці. За переписом населення 1955 року ми датуємо 1370 жителів, чисельність населення потроюється за переписом 1960. Але минає десятиліття, і кількість жителів збільшується в чотирнадцять разів. У 1975 році муніципалітет матиме 112 616 жителів. Потік емігрантів з інших регіонів Іспанії був настільки значним, що було втрачено усвідомлення того, чим був Алькоркон у минулому: невелике селянське містечко на Каміно-Реал у напрямку до Естремадури, яке жило за рахунок сільського господарства та гончарства – того, що дає початок нашому емблематичні пучеро - і чий спосіб життя зник, виділивши простір для розміщення свого зростаючого населення.
З доісторичних часів люди шукали місця поблизу води, щоб оселитися, оскільки це важливо для їх власного виживання, а також для тварин, які полювали та годували їх. В Алькорконі знайдено небагато доісторичних останків. Навколо потоку Бутарк було знайдено невелику палеолітичну стоянку, а біля джерела Каналеха, потоку в доісторичні часи, знайдено шматки кременю. Також немає документальних джерел про існування Алькоркону в римський період в Іспанії. Територія Алькоркону була розташована в географічній зоні, в якій жили карпетано, які, як і група кельтіберських народів, чинили опір римському пануванню більше 100 років. Джерела, які були використані для вестготських і мусульманських часів, також не повідомляють нам про Алькоркон, тому ми прийшли до висновку, що його не існувало або що це було незначне населення.
Історик Хуліо Гонсалес каже нам, що ця частина Месети була незаселеною територією, розвиток якої погіршився з приходом мусульман. За словами Хуліо Гонсалеса, маршрути мусульманських військових експедицій ніколи не проходили через Алькоркон, хоча назва натякає на арабський термін. Можливо навіть, що назва муніципалітету походить не від сторожової вежі, а від коркового дуба. Ми розуміємо, що дуже важливо сказати, що Алькоркон не є фондом того часу, коли мусульмани політично організували цю частину півострова. Ця заява є результатом розслідування, все ще часткового, яке ми висвітлюємо з великим інтересом, з твердим зобов’язанням продовжувати дослідження цього предмета, щоб мати можливість з усією можливою впевненістю встановити, чи була оборонна вежа чи ні мусульманського періоду, що є джерелом нашого муніципалітету. Альфонсо VI (1072-1109) тріумфально увійшов до мусульманського міста Толедо в 1085 році, і вся мусульманська серединна марка перейшла в руки християнського короля. Серед завойованих монархом міст був і Мадрид.
У капітуляціях, укладених між мусульманами та Альфонсо VI, і в списку міст, переданих королівству, фігурує Алькоркон, але землі між горами Толедо та Центральною системою включені в королівство Толедо, власність монарха.. Документальні згадки свідчать про те, що більшість мадридських сіл народилися під час правління християн. Перше заселення нової території, завойованої Альфонсо VI, було здійснено лише там, де вже було міське ядро, таким чином залишивши великі території безплідними. Що мало статися, так це те, що як тільки земля буде окупована, а існуюче населення знову заселене, мусульмани, переселені в передмістя, шукатимуть території, де вони зможуть жити без особливих проблем. За часів Івана II (1406-1454) були видані укази, які наказували євреям і мусульманам жити окремо від християн.
Цей пограбування є тим, що здається найточнішим для пояснення походження Алькоркону: група мусульман, яких вигнали зі своїх домівок християнські загарбники та шукають тихе місце для життя та роботи. Це місце може бути нашим муніципалітетом. Досить далеко від нещодавно завойованої Альмудаїни в Мадриді - більше трьох ліг - і в районі з хорошим брудом і ґрунтовими водами, щоб виконувати свої гончарні роботи. Нагадаємо, що ще одна інтерпретація Алькоркона – оксид міді. Якщо на додаток, як ми прокоментували, існували гаї коркового дуба для опалення печей, у яких випікалася формована глина, тим краще.
Перший середньовічний документ, який згадує про Алькоркон, датований 28 липня 1208 року, в якому йдеться про Каньяду де Алькоркон як про транзитний шлях для овець і про місце, де розташований каньйон, який служить кордоном. Рада Мадрида. Оскільки позов, який міститься у зазначеному документі, не було вирішено, будуть створені нові, щоб підтвердити межі Мадридської ради, і в них завжди з’являється термін «Cañada de Alcorcón». Через шість місяців, 12 грудня 1208 року, право власності на ущелину Алькоркон, шириною в одну тисячу до долини Маро (Вальдеморо), було підтверджено в іншому листі до Ради Сеговії, щоб їхні стада могли переїхати у власність Ради в районі Вальдеморо. Лише за часів Фернандо III (1217-1252) межі Мадридської ради стали більш чіткими, з трьома сексомами або сільськими компартментами: Аравака, Вальекас і Вільяверде. Алькоркон був включений у сексмо Араваки.
У 1383 році ми маємо новини про те, що населення було доставлено до Д. Педро де Мендоса, щоб згодом повернутися до королівського володіння. Це швидкоплинне володіння королівським майном у руках дворянина було пов’язане з безперервною конфронтацією, яка відбувалася між знаттю та послідовними королями дому Трастамара, щоб побачити, хто відмовиться від привілеїв і володінь. Це станеться в 1485 році під час правління католицьких монархів, коли відбудеться поділ муніципалітетів Алькоркон і Мостолес. Також у 1496 році були встановлені кордони між юрисдикціями Мадрида і Толедо (Алькоркон належав Мадриду, а Мостолес — Толедо).
Нам потрібно дочекатися правління Феліпе II (1556-1598), щоб знову отримати новини про муніципалітет. Цей король наказав скласти найповніший до того часу опис усіх міст свого королівства: «Relations Topográficas de Felipe II». Алькоркон з'являється в цих стосунках, і в розділі II з'являється: "давність зазначеного місця не знайдено, ані хто був його засновником (...)". З цієї причини, з огляду на більш загальну думку про те, що Алькоркон має мусульманське походження, ми вважаємо, що деякі групи мусульманських гончарів, - дуже поширене ремесло в місті Мадрид - через соціальний і політичний тиск, який вони відчувають, шукають тихе місце, де можна жити та працювати навколо того, що зараз може бути Plaza del Tejar в Алькорконі. Згодом група християн через демографічний тиск з півночі півострова та можливості, надані кастильськими королями, оселилася в районі, який зараз може відповідати Прадо-де-Санто-Домінго, і заснувала невелике містечко, ймовірно, сільськогосподарського походження. .
Ми вважаємо, що ця група християн походить із району Ла-Ріоха, і вони привозять із собою святого, щоб захистити їх, Санто-Домінго де ла Кальсада, або, як його називають в Алькорконі, Сан-Домінгін, через його невеликий розмір. І поруч зі своїми глинобитними будинками вони будують маленький скит: Санто-Домінго-де-ла-Рібота або де ла Рівера-. У «Відношеннях» цей скит з’являється як місце великої побожності, що вказує на те, що мало бути населення, яке зникло приблизно вісімдесят років тому через велику смертність, обставину, яка була дуже частою в середні віки, через дуже погані умови, в яких воно жило.
Санта-Марія-ла-Бланка виглядає як парафіяльна церква. Але ні його первісне походження як мечеті, ні його подальше перетворення на християнську церкву недостатньо датовані. Відповідно до звіту про реставрацію 1992 року, проведеного громадою Мадрида, ми знаємо, що це найбільш репрезентативна будівля цього місця, розташована на пагорбі, де мала бути мечеть. Але перші згадки містяться в «відносинах» Феліпе II, а нинішню церкву можна датувати кінцем 16-го і початком 17-го століття для голови та апсиди, завершивши її будівництво у 18 столітті. Згідно з цим звітом, жодних залишків церкви до цієї не було знайдено. Найдавніша дата, яка вказана на ньому, — це дата надгробку (3 липня 1595 р.), який знаходиться під нинішнім тротуаром.
З часів правління Феліпе II документів про Алькоркон буде більше. Таким чином, під час так званого золотого віку Алькоркон з'являється в кількох літературних творах, таких як «La Tarasca del Alcorcón» і «El Alcalde de Alcorcón». Ми також знаходимо джерело інформації звичайного характеру в протоколах, переданих на зберігання нотаріусами, які охоплюють періоди з 1571 по 1768 рік.
Щодо обвинувачень. «У 1819 році п’ять безпосередніх портазго до Мадрида — Алькоркон, Вальдеморо, Вента-дель-Серезо, Вальекас і Віверос — з тих, хто вже мав перевірені дані про те, що вони виробляли, були здані в оренду, і їх перший аукціон залишив 483 818 реалів». Бар'єр Алькоркон-Мостолес дав стільки ж, скільки решта маршруту Мадрид-Бадахос". 274 501 у 1860 році". У 19 столітті характеристики міста залишаються без суттєвих змін.
